«Закодуватися» в Україні досі пропонують як найшвидший спосіб покінчити з алкоголем: одна процедура, підпис під попередженням, і людина на рік або два «не може пити». Рідні вірять, що проблему вирішено, сам пацієнт рахує дні до закінчення строку. Через рік виявляється, що запої повернулися, а іноді стали тяжчими.
Під словом «кодування» ховаються дуже різні методи: від препаратів з доведеною фармакологічною дією до сеансів навіювання і ін'єкцій, ефект яких тримається переважно на страху. Щоб вирішити, чи потрібне це вашій родині, треба розібратися, що саме відбувається під час кожної процедури, на що вона здатна і чого від неї чекати не варто.
Що насправді називають кодуванням
У медичних класифікаціях терміна «кодування» немає. Це побутова назва, яка закріпилася на пострадянському просторі для будь-якого втручання, після якого людині забороняють пити під загрозою важких наслідків. На практиці під нею розуміють кілька різних речей.
Перша група: медикаментозні методи з використанням дисульфіраму, речовини, яка змінює обмін алкоголю в організмі. Її приймають у таблетках, вводять у вигляді ін'єкцій або підшивають під шкіру (так звана «торпеда»). Друга група: психотерапевтичні процедури, де головним інструментом є навіювання, часто в стані зміненої свідомості. Третя: процедури, які поєднують ін'єкцію невідомого для пацієнта складу з тривожною розповіддю про смертельну реакцію на алкоголь.
Окремо стоять препарати, які зменшують тягу до спиртного, наприклад налтрексон. Його теж іноді називають «кодуванням», хоча він не викликає реакції на алкоголь і працює за зовсім іншим принципом.
Дисульфірам: як працює «хімічний» код
В організмі етанол спочатку перетворюється на ацетальдегід, токсичну речовину, а потім фермент альдегіддегідрогеназа переробляє ацетальдегід на нешкідливу оцтову кислоту. Дисульфірам блокує цей фермент. Якщо людина, яка його приймає, вип'є, ацетальдегід накопичується в крові, і розвивається так звана дисульфірам-алкогольна реакція: почервоніння обличчя, жар, сильний головний біль, нудота і блювання, серцебиття, задишка, падіння тиску.
Тяжкість реакції залежить від кількості випитого, дози препарату і стану серцево-судинної системи. Легкі прояви минають самі, тяжкі можуть потребувати медичної допомоги, а в людей із хворобами серця становлять реальну загрозу. Дія дисульфіраму зберігається ще деякий час після останнього прийому, тому «пропустити таблетку і випити ввечері» без наслідків не вийде.
Сам по собі дисульфірам не зменшує бажання випити. Він створює зовнішню перешкоду: людина знає, що алкоголь викличе дуже неприємний стан, і утримується. Тому препарат найкраще працює там, де пацієнт сам хоче не пити і приймає його свідомо, часто під контролем когось із близьких. Якщо мотивації немає, людина просто припиняє прийом.
Перед призначенням лікар оцінює протипоказання. Дисульфірам не призначають або призначають з великою обережністю людям з тяжкими хворобами серця і судин, ураженнями печінки, деякими психічними розладами, епілепсією, під час вагітності. Також з'ясовують, які ліки людина приймає, бо частина з них взаємодіє з дисульфірамом. Препарат ніколи не дають людині, яка перебуває в стані сп'яніння або щойно пила.
«Торпеда» та ін'єкції: що відомо про вшиті препарати
Імплантація таблеток дисульфіраму під шкіру популярна тим, що не вимагає щоденної дисципліни: «вшили і забули». Проблема в тому, що дані про здатність таких імплантатів підтримувати стабільну концентрацію речовини в крові протягом місяців суперечливі. Таблетка в підшкірній клітковині може розсмоктуватися нерівномірно, частково інкапсулюватися, а на місці імплантації іноді виникає запалення.
Виходить парадокс: людина не знає, наскільки реальна в неї захищеність від алкоголю. Хтось після «торпеди» випиває і не відчуває нічого особливого, робить висновок, що «код не працює», і повертається до старого. Хтось отримує тяжку реакцію. В обох випадках поведінку визначає не стільки фармакологія, скільки очікування і страх.
Схожа ситуація з ін'єкціями, після яких пацієнту повідомляють, що будь-яка доза алкоголю протягом певного строку «зупинить серце». Якщо до складу ін'єкції не входить активна речовина, яка взаємодіє з алкоголем, ефект повністю тримається на переконанні. Перед будь-якою процедурою людина має право знати, що саме їй вводять і яку реакцію це може викликати. Якщо на питання про склад відповідають ухильно, це привід засумніватися в усьому методі.
Психотерапевтичне кодування і роль навіювання
Психотерапевтичне кодування спирається на навіювання. Пацієнту в стані підвищеної навіюваності (іноді в гіпнозі) формують установку: алкоголь тепер небезпечний, перша ж чарка спричинить важкі наслідки. Найвідоміший у цій групі метод стресопсихотерапії, який зазвичай пов'язують з ім'ям лікаря Довженка, поєднує групову підготовку з емоційно насиченим сеансом.
Для частини людей це справді працює як точка відліку: яскравий момент, після якого вони припиняють пити і отримують час на зміни. Проте навіювання не вчить, як поводитися зі стресом, нудьгою, конфліктами, тими ситуаціями, в яких людина раніше тягнулася до пляшки. Воно лише ставить на шляху до алкоголю страх. Коли страх слабшає або людина «перевіряє» код і нічого не стається, бар'єр зникає.
Є й зворотний бік. Людина з високою тривожністю після сеансу може жити в постійному очікуванні катастрофи, боятися ліків і кондитерських виробів з алкоголем, погано спати. Такі реакції теж потребують уваги фахівця.
Міф перший: кодування вилікує алкоголізм
Алкогольна залежність є хронічним розладом, у якому поєднуються зміни в роботі мозку, звички, психологічні проблеми і соціальні обставини. Жодна разова процедура не змінює всіх цих складових одночасно. Кодування в найкращому разі дає паузу у вживанні, тобто створює умови, за яких лікування можна почати.
Якщо цей час використати для роботи з психотерапевтом, участі в групах підтримки, перебудови способу життя, шанси на тривалу тверезість зростають. Якщо ж людина просто «відбуває» строк, нічого не змінюючи, ситуація після його закінчення повертається туди, звідки почалася.
Міф другий: закодована людина не хоче пити
Дисульфірам і навіювання не прибирають тягу. Людина хоче випити так само, як раніше, але боїться наслідків. Це стан постійної внутрішньої боротьби, і родичі часто описують закодованого близького як дратівливого, похмурого, «злого на весь світ». Нарколози називають це «сухою» тверезістю: алкоголю немає, а мислення і поведінка залишилися такими самими, як у період пиття.
Тягу частково зменшують інші препарати, зокрема налтрексон і акампросат, але й вони не є «вимикачем бажання». Вони полегшують утримання, а не замінюють роботу над причинами залежності.
Міф третій: якщо випити після коду, неодмінно помреш
У цьому твердженні є частка правди і багато перебільшення. Реакція на алкоголь на тлі дисульфіраму справді може бути тяжкою, а в людей з хворобами серця небезпечною для життя. Тому пити під час прийому препарату або протягом певного часу після нього не можна, і пацієнт має знати про це заздалегідь.
Водночас після суто психотерапевтичного кодування або ін'єкції без активної речовини фармакологічної реакції не буде. Неприємні відчуття, якщо вони з'являться, пов'язані з тривогою і самонавіюванням. Людина, яка це виявляє, часто вирішує, що «код зламався», і починає пити з ще меншим контролем, ніж до процедури.
Страх смерті як головний мотив тверезості погано працює на довгій дистанції. Він не допомагає, коли людина в стресі, коли їй здається, що «одна чарка нічого не змінить», або коли наближається дата закінчення коду.
Міф четвертий: закодувати можна без відома людини
Час від часу рідні шукають спосіб «закодувати» чоловіка чи сина таємно, наприклад, підмішуючи препарати в їжу. Це небезпечно. Людина, яка не знає про прийом дисульфіраму, випиває у звичній кількості й отримує реакцію, причину якої не розуміють ні вона, ні оточення, ні лікарі швидкої допомоги. Крім ризику для здоров'я, такі дії руйнують довіру, без якої подальше лікування майже неможливе.
Будь-яке лікування залежності, медикаментозне чи психотерапевтичне, проводиться лише з інформованої згоди пацієнта. Якщо близька людина поки не готова лікуватися, робота починається з родини: консультації, навчання, як говорити про проблему і як не підтримувати пиття своїми діями.
Що відбувається, коли строк коду закінчується
Строк кодування, особливо психотерапевтичного, людина сприймає як дату, після якої «можна». Багато хто заздалегідь планує, як відзначить закінчення строку, і тверезість стає лише очікуванням. Типова ситуація: рік без алкоголю, у день закінчення коду кілька келихів «на пробу», а за тиждень повноцінний запій.
Пояснення просте. Толерантність до алкоголю за час тверезості частково знижується, а звичні шаблони поведінки залишилися. Людина п'є так, як звикла раніше, і швидко повертається до колишніх обсягів. Перерва без лікування не прибирає залежності.
Деякі після закінчення строку кодуються повторно, і так триває роками. Кожен новий цикл зміцнює переконання, що утримуватися від алкоголю можна тільки під загрозою, а власного рішення не пити в людини немає.
Коли препарати справді доречні
Ці міркування не означають, що ліки від алкогольної залежності марні. Дисульфірам, налтрексон, акампросат використовуються в наркології як частина лікування. Різниця в тому, як і навіщо їх застосовують.
Розумне використання препаратів має кілька ознак:
- людина сама погоджується на лікування і розуміє, як діє препарат;
- перед призначенням проведено огляд і з'ясовано протипоказання, зокрема стан печінки і серця;
- препарат призначає лікар, а не продавець послуги, і він же стежить за переносимістю;
- медикаментозна підтримка поєднується з психотерапією або реабілітаційною програмою.
Налтрексон, наприклад, зменшує задоволення від алкоголю і може знижувати ризик того, що одна чарка перейде в запій. Його не можна приймати людям, які вживають опіоїди, бо це спричинить синдром відміни. Акампросат призначають після детоксикації, щоб полегшити утримання. Рішення про конкретний препарат ухвалює лікар з урахуванням стану пацієнта. Самостійно купувати такі засоби і «призначати» їх собі чи близьким не можна.
Саме за цим принципом побудоване лікування алкоголізму в Хмельницькому: ліки використовують там, де вони потрібні, а основна робота відбувається з мисленням і поведінкою людини.
Чому в Центрі Здорової Молоді ставлять на реабілітацію, а не на «код»
Центр Здорової Молоді понад 15 років працює з людьми, які мають алкогольну, наркотичну чи ігрову залежність. За цей час через програми центру пройшли понад 5000 одужуючих, філії працюють у понад 40 містах України. Підхід центру відрізняється від логіки кодування тим, що тверезість тут не тримається на страху: людина вчиться жити без алкоголю і розуміти, що саме штовхало її до пиття.
Шлях пацієнта складається з восьми кроків: первинна консультація з фахівцем, диференціальна діагностика, детоксикація організму, підбір і опрацювання схеми лікування, медикаментозна підтримуюча терапія, психокорекція та мотивація, ресоціалізація і повернення в соціум, підтримка та подальший супровід. Медикаменти в цій схемі є, але їх застосування зводять до необхідного мінімуму, а програму адаптують під конкретну людину з урахуванням психологічних аспектів хвороби.
Пацієнти живуть у центрі під наглядом співробітників. З ними працюють психологи, наркологи і консультанти, використовується програма 12 кроків, яка дає людині інструменти для тверезого життя після виходу з центру. Ті, хто живе на Волині, можуть звернутися по лікування алкоголізму у Луцьку, а для мешканців півночі країни працює філія, де проводять лікування алкоголізму в Чернігові.
Принципи роботи однакові в усіх філіях: анонімність, збереження персональних даних і рівне ставлення без приниження. Рідні можуть отримати консультацію ще до того, як залежний погодиться на лікування, і дізнатися, як говорити з ним про реабілітацію замість чергового «закодуйся».
Якщо ви думаєте про кодування для себе чи близької людини, спершу поговоріть з фахівцем. Телефонуйте за номером +38 (098) 344-08-29 цілодобово (також Viber і WhatsApp) або залиште заявку на сайті, і консультант допоможе розібратися, який шлях підійде у вашій ситуації.